Шандрук Павло Феофанович

інформація про військового або військову

Шандрук Павло Феофанович

Армія - Армія УНР, Військо польське, УНА

Ранг/посада - генерал-хорунжий, командир 9-го Стрілецького полку 3-ї Залізної дивізії

Народження - 15.02.1889 - Волинська губ., Кременецький пов., Борсуківська вол., с. Борсуки

Смерть - 15.02.1979 США, м. Трентон 15.02.1979

Поховання - США, Нью-Джерсі, м. Савт-Бавнд-Брук

Адреса кладовища: Main St, S. Bound Brook, New Jersey 08880

Сектор - 3C, ряд - Q, місце - 40

Доглядач - адміністрація цвинтаря

Біографічна довідка

Шандрук Павло Феофанович (15.02.1889 – 15.02.1979) – генерал-хорунжий, командир 9-го Стрілецького полку 3-ї Залізної дивізії.

В деяких документах дата народження – 1888 рік.

Закінчив Острозьку класичну гімназію, три курси Ніжинського історико-філологічного інституту, Олексіївське військове училище (1913). Служив у 70-му піхотному Рязькому полку, з яким брав участь у Першій світовій війні: командував батальйоном, був помічником командира полку з господарчої частини. З 1916 р. – командир батальйону 232-го запасного піхотного полку, згодом служив у 2-му броньовому відділенні. Під час війни був отруєний газами, одержав всі нагороди до ордену Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою. Останнє звання у російській армії – штабс-капітан.

09.02.1918 р. вступив до 1-ї сотні 1-го Запорізького куреня Запорізького загону військ Центральної Ради. З 10.04. до 02.08.1918 р. – значковий 1-го панцерного дивізіону Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, згодом – Армії Української Держави. За сумісництвом: з 14.04.1918 р. – командир панцерника «Полуботок», з 29.04.1918 р. – начальник панцерного потягу, з 07.05.1918 р. – командир автопанцерної батареї Окремої Запорізької дивізії. 02.08.1918 р. через хворобу звільнився з військової слркби. З 18.09.1918 р. – ад'ютант харківського місцевого коменданта. З 18.11.1918 р. – завідувач технічного відділу Харківської комендатури. З 19.12.1918 р. – командир 7-го Харківського панцерного дивізіону військ Директорії. З 11.01.1919 р. – в. о. харківського місцевого коменданта. З 05.03.1919 р. (фактично – з кінця грудня 1918 р.) – командир Окремого стрілецького Запорізького куреня Дієвої армії УНР. З 09.06.1919 р. – командир 9-го Стрілецького полку (основою якого став Окремий стрілецький Запорізький курінь) 3-ї (згодом – Залізної) дивізії Дієвої армії УНР. З 10.08.1919 р. – командир 1-го Рекрутського полку Дієвої армії УНР. З 31.03.1920 р. – командир 4-ї стрілецької бригади 2-ї дивізії Армії УНР. З 24.04.1920 р. – командир збірного загону 2-ї дивізії Армії УНР. З 07.05.1920 р. – командир 7-ї бригади 3-ї Залізної дивізії (колишня 4-та бригада 2-ї дивізії) Армії УНР. З 25.07.1920 р. – полковник.

У листопаді 1920 р., в складі Армії УНР, перейшов на західний берег Збруча та був інтернований польською владою. Станом на березень 1921 р. служив полковником штабу 7-ої бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії та перебував у таборі інтернованих ч.10 в м. Каліш, Польща.

З березня 1927 р. – начальник 1-го організаційного відділу Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзилі. З серпня 1927 р. до травня 1936 р. – голова цього штабу. У 1929 р. закінчив військовий радіотехнічний інститут у Варшаві.

З травня 1936 р. – на контрактовій службі у польській армії у ранзі майора. Служив у 2-му батальйоні 18-го піхотного полку (Скерневіце). З 01.11.1936 р. навчався у польській Вищій військовій школі, після закінчення якої у вересні 1938 р. отримав звання підполковника та продовжив контрактну службу у польській армії.

Брав участь у Польсько-німецькій війні 1939 р.: з 07.09.1939 р. командував збірною бригадою, з 23.09.1939 р. – начальник штабу та командир 29-ї збірної бригади, був поранений та представлений до ордену Віртуті Мілітарі V ступеня.

18.01.1940 р. був заарештований у Варшаві гестапо, за кілька тижнів звільнений та повернувся до Скерневіце. З 17.06.1941 р. працював при німецьких військових штабах як перекладач. Однак невдовзі повернувся до Скерневіце, де працював завідувачем міського кінотеатру. У березні-травні 1945 р. – президент Українського національного комітету та командувач Української національної армії (офіційно призначений на цю посаду 15.03.1945 р.), що формувалася з 1-ї (колишньої 14-ї військової гренадерської дивізії СС «Галичина») та 2-ї (колишньої Протитанкової бригади П. Дяченка) Українських дивізій, бригади Вільного Козацтва, окремої парашутно-десантної бригади, низки допоміжних підрозділів та зенітних батарей.

З 1945 р. – на еміграції у Німеччині, з 1948 р. – у США.

Джерело інформації - Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007; ЦДАВО України, Ф.3172, оп.1, спр.73

Актуально станом на - 01.10.2020