Загродський Олександр Олександрович

інформація про військового або військову

Загродський Олександр Олександрович

Армія - Армія УНР

Ранг/посада - генерал-хорунжий, начальник 2-ї Волинської стрілецької дивізії

Народження - 10.04.1889 - Київська губ., Уманський пов., с. Зеленьків

Смерть - 04.08.1968 США, м. Ньою-Йорк, причина смерті - Від розриву серця 04.08.1968

Поховання - США, Нью-Джерсі, м. Савт-Бавнд-Брук

Адреса кладовища: Main St, S. Bound Brook, New Jersey 08880

Доглядач - адміністрація цвинтаря

Біографічна довідка

Загродський Олександр Олександрович (10.04.1889 — 04.08.1968) — генерал-хорунжий, начальник 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР.

Походив з родини священика с. Зеленьків Уманського повіту Київської губернії. Закінчив 3 класи Київської духовної семінарії. 20.11.1912 р. був покликаний до армії та зарахований солдатом до 74-го піхотного Ставропольського полку (Умань). З 30.06.1913 р. — молодший унтер-офіцер. З 28.03.1914 р. — старший унтер-офіцер. 18.06.1914 р. витримав іспит на звання прапорщика (отримав 22.08.1914 р.). Учасник Першої світової війни. Нагороджений Георгіївською зброєю за нічний бій з 24 на 25.11.1914 р. Мав кілька поранень: кульове навиліт у верхню частину живота у бою біля Рогатина (17.08.1914 р.), у бою біля с. Сюсферд (25.11.1914) та біля с. Чебахаза (22.03.1915 р.). Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З листопада 1917 р. — командир Київського вартового полку військ Центральної Ради. З 09.02.1918 р. — командир 1-го Запорізького куреня військ Центральної Ради. З 15.03.1918 р. — командир 1-го Запорізького полку Армії УНР, розгорнутого з куреня після повернення до Києва. Під час правління П. Скоропадського, не зважаючи на звання штабс-капітана, залишився на посаді командира полку. 21.10.1918 р. був підвищений до рангу капітана з перейменуванням у сотника. 3 16.11.1918 р., після протигетьманського повстання на Харківщині — командир Запорізької дивізії військ Директорії. З 19.12.1918 р. — за сумісництвом командувач українських військ на Харківщині. З 28.02.1919 р. — за сумісництвом помічник командувача Східного фронту Дієвої армії УНР. 21.03.1919 р. був членом т. зв. революційної ради у Вапнярці. З травня 1919 р. — начальник 6-ї Запорізької дивізії. З 10.06.1919 р. — помічник начальника Запорізької групи Дієвої армії УНР. 01–10.09.1919 р. — в. о. командувача Запорізької групи Дієвої армії УНР. З 10.09.1919 р. — командувач Волинської групи Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу — начальник Збірної Волинської дивізії. У лютому — квітні 1920 р. захворів на тиф, лікувався у рідному селі (т. в. о. начальника дивізії у цей час був генерал Н. Никонів). З 15.05.1920 р. — начальник 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР.

З 1923 р. — на еміграції у Польщі, жив у Калішу. З 1944 р. — в Австрії, очолював Крайову організацію Союзу українських ветеранів у м. Ляндек (Австрія). Заступником голови був полковник Кузьмінський. З 1950 р. — у США (Нью-Йорк). Помер у Нью-Йорку, похований на православному цвинтарі у Баунд-Бруці.

Джерело інформації - Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007; Хроніка ветерана. // Бюлетень Головної Управи Союзу Українських Ветеранів. – 1949. – №1. – С. 11–12.

Актуально станом на - 25.08.2020