Українці Стародубщини в лавах Армії УНР

Уродженці Стародубщини служили в українських військах протягом 1917-1924 рр. Імена стародубців ми зустрічаємо у списках козаків і старшин всіх дивізій Армії УНР, а також серед загиблих та поранених в боях з ворогами України.

Опубліковано -
Стародубщина – територія з давньою та самобутньою історією. Вона помітно відрізняється від східних районів Брянської області. Стародубщина була в складі Русі, існувала як удільне князівство, входила до Великого князівства Литовського, Московії а згодом і Речі Посполитої.
Під час повстання під проводом Богдана Хмельницького українські козаки зайняли Стародубщину. Із 1663 року тут існував Стародубський козачий полк.
Енциклопедія історії України пише про Стародубщину як про один із заселених українцями регіонів, які лежать за межами сучасної державної території України. Адміністративно – це північні повіти Чернігівської губернії (Новозибковський, Мглинський, Стародубський та Суразький). У наш час – частина Брянської області РФ (Гордієвський, Злинковський, Климовський, Клинцівський, Красногорський, Мглинський, Новозибковський, Погарський, Почепський, Стародубський, Суразький та Унецький р-ни).
У другій половині XVII – XVIII ст. на територію Стародубщини, залюднену тоді переважно етнічними українцями, переселялися білоруси з Великого князівства Литовського і росіяни-старообрядці з російських земель. На початку ХХ ст. внаслідок цих міграцій та русифікації частка українців у населенні Стародубщини значно зменшилася, проте вони залишалися найбільшою з етнічних груп регіону. Відомості про конкретну кількість українців на Стародубщині в цей час були суперечливими, що відобразилося в подальшій долі регіону в період із 1917, коли кордони нових держав намагалися встановити за етнічним принципом. Стародубщина не ввійшла до підпорядкованої Українській Центральній Раді території, яка була встановлена згідно з домовленостями між УЦР та Тимчасовим урядом у липні–серпні 1917. Проте Стародубщина ввійшла до території Української Народної Республіки, окресленої в Третьому універсалі Української Центральної Ради, і залишалася де-юре у складі українських держав (УНР, Українська Держава) до 1919.
Уродженці Стародубщини служили в українських військах протягом 1917-1924 рр. Імена стародубців ми зустрічаємо у списках козаків і старшин всіх дивізій Армії УНР, а також серед загиблих та поранених в боях з ворогами України.
Згідно з договором про кордон між РСФРР і УСРР у травні 1919 Стародубщину було передано до складу РСФРР і приєднано до Гомельської губернії. 1926 УСРР повернуто Семенівську волость із центром у Семенівці (нині місто Чернігівської обл.). З 1926 Стародубщина – у складі Брянської губернії, з 1929 — Західної області, з 1937 — Орловської обл., з 1944 — Брянської обл. Протягом радянського часу внаслідок русифікації частка українців у складі населення Стародубщини неухильно знижувалася (згідно з переписом 1989 частка українців у населенні Брянської обл. становила 1,8 %).